Штучний інтелект як помічник і співрозмовник: дослідження про використання ШІ українськими дітьми, які через війну опинились за кордоном
Війна змінила життя мільйонів українських дітей. Багато з них були змушені залишити свої домівки, друзів, школу та звичне середовище. Сьогодні вони навчаються в інших країнах, опановують нові мови та адаптовуються до нового життя. У цьому процесі несподівано важливу роль почав відігравати штучний інтелект.
Дослідники поспілкувалися з українськими дітьми, які нині проживають у різних країнах Європи, щоб краще зрозуміти, яку роль ШІ вже відіграє в їхньому повсякденному житті.
ШІ став помічником майже в усьому
Українські діти активно використовують штучний інтелект не лише для навчання. Вони звертаються до нього, щоб пояснити складні теми, перекласти текст, допомогти з домашнім завданням, знайти ідеї для творчих проєктів або швидше адаптуватися до нового мовного середовища.
Для частини дітей чат-боти стали не лише помічниками, а й співрозмовниками. Через втрату звичного кола спілкування, переїзд до іншої країни та труднощі адаптації деякі підлітки використовують штучний інтелект як спосіб отримати пораду або просто поговорити.
Довіра, яка може створювати ризики
Найцікавіший висновок дослідження стосується не того, як часто діти користуються штучним інтелектом, а того, що вони сприймають його абсолютно безпечним.
Багато учасників вважають, що якщо інструменти штучного інтелекту вже доступні для широкого використання, то хтось уже перевірив їх «на безпечність». Діти припускають, що державні органи або технологічні компанії подбали про необхідні механізми захисту.
Саме цей розрив між очікуваннями дітей і реальністю дослідники називають одним із головних викликів. Насправді розвиток технологій відбувається значно швидше, ніж поява правил, механізмів контролю та інструментів захисту користувачів.
Не забороняти, а навчати!
Водночас дослідження показало, що українські діти добре усвідомлюють потенційні ризики, пов’язані із використанням штучного інтелекту. Вони згадували неправдиву інформацію, дипфейки, порушення приватності, можливість маніпуляцій і навіть використання ШІ для створення сексуалізованих зображень дітей. Проте розуміння існування ризиків ще не означає, що дитина знає, як діяти в небезпечній ситуації або куди звернутися по допомогу.
Саме тому автори дослідження наголошують: поряд із розвитком технологій необхідно інвестувати у цифрову грамотність дітей, підтримку батьків і вчителів та створення безпечних цифрових сервісів.
Захист дітей не може ґрунтуватися лише на їхній власній обережності.